Студенти завжди вигадують “ніки” для друзів, і обов’язково для вчителів. Цю людину всі покоління музикознавців, яких виховано в Харківському музичному училищі (нині — Харківському музичному фаховому коледжі) ім. Б.М. Лятошинського, називали тепло і лагідно — Ілюша. Його не просто любили — Ілля Львович Глауберман був для студентів зразком, еталоном. Був Вчителем.

Енергійний, стрункий, елегантний, завжди в костюмі, з незмінним портфелем, завжди доброзичливий, з тихим голосом та заразливим легким сміхом...
До училища вступають діти років 14-15 з музичними здібностями, але з різними інтересами, звичками, з різного культурного середовища. Зробити з кожного професійного музиканта-теоретика за 4 роки — майже нездійсненне завдання. Тільки з роками педагогічної праці стає зрозумілим, скільки енергії, знань, творчих пошуків, душевних сил вклав у нас наш педагог.[…]
Працювали дуже багато. Обсяги завдань з фахових дисциплін здавалися нездійсненими. […]Але найбільше часу забирав пошук прикладів з класичної музики на ті елементи музичної мови, що вивчалися, бо це було захопливе занурення в нотну літературу. Так відбувалося розширення музичної ерудиції, напрацьовувалися навички читання з листа. А Ілля Львович ще й стимулював нашу зацікавленість, постійно приносячи новинки з музичного магазину нові видання — ноти, посібники, підручники, партитури, монографії тощо.
Музика завжди була головною на заняттях. Наш маленький теоретичний хор (на курсі було 6 дівчат та 4 хлопця) спочатку співав багатоголосні народні пісні, хорали Баха, обробки народних пісень Брамса,”розкладки” Леонтовича; потім була музика Відродження — мотети та мадригали Палестрини, Окегема, Жоскіна Депре; хори ХІХ ст. На старших курсах у нашому виконанні звучав вже Барток, Гіндеміт, Гершвін та інші композитори ХХ ст. І навіть хор нашого співкурсника, майбутнього композитора Каміла Шуаєва.
Кожен твір доводився до досконалості. Кульмінація — виступ хору на студентській конференції, як ілюстрація доповіді когось з нашої групи.[…]
Зберігаю конспекти лекцій. Лаконічні. Місткі. Вони обов’язково починалися з цитат відомих музикантів на актуальну тему, і одразу ж новий елемент теорії музики, що розглядався на занятті, — лад, інтервал або акорд,— ставав унікальним, важливим, яскравим.[…]
Ми безмежно вдячні своїм вчителям. ”Секрети” й “секретики”, великі і малі методичні відкриття та знахідки таких Майстрів музичного ремесла, якими вони були, демонструють високий професіоналізм та своєрідність музично-педагогічної школи Харкова. Її викладацькі традиції розповсюджуються скрізь, де з’являються наші випускники, що з гідністю передають цю дорогоцінну спадщину наступним поколінням.
/ Зі “Спогадів про Вчителя” Т.Колесник./